 Версія для друку
 Написати листа
26 листопада 2016 року на громадському кладовищі селища Петропавлівка відбувся траурний мітинг у зв'язку з Днем вшанування жертв голодоморів на Україні. Вшанувати пам'ять про земляків , мирних селян, яких торкнулася кістлява рука смерті послана жорстоким режимом того часу, зібралися земляки -односельці. Директор краєзнавчого музею Сергієнко Н.І. приготувала та донесла до присутніх страшні факти злочину влади. Навіть керівників українського уряду , які слухняно виконували плани по заготівлях, чекала спланована "чистка", щоб стерти з історії факти з винищення української нації. До нинішніх поколінь були донесені спомини виживших у часи голодоморів різних часів. Вони закарбовані у книгах, кінохроніці, а найголовніше - в людській памяті.
- Ми зібралися, щоб у скорботі схилити низько голови перед пам'яттю людей різного віку, яких на родючій землі змушували помирати від голоду. - розпочала свою розповідь директор музею. - У світі немає жодного країни, де кожен метр землі вкритий безіменними могилами. Хрестів над ними не ставили, бо не встигали. До цвинтарних книг імен не вносили, бо не мали на те сил. Коли я опрацьовувала списки загиблих у 32-33 роках на Петропавлівщині, кров застигала у жилах. Скільки горя виринало із тих скорботних рукописів. У списках - дітки декількох днів від роду, які теж помирали. Це злочин проти українського народу. Якби не ті події, українців було б удвічі більше. У багато областей у вимерлі села привозили переселенців з Росії. Кількість селянських господарств скоротилась. Заможних селян репресовано. Сталін назвав колективізацію революцією зверху. Була прийнята таємна постанова про насильну колективізацію: всю Україну треба було колективізувати до осені 1930 року, Так було скорочено і до того короткі строки. Нещодавно стали відомі дані експертів про кількість загиблих. "Людські втрати становлять 9 млн , але цифру в 15-16 млн слід вважати точнішою", - вважали дослідники трагедії. До 1937 року продовжувалось знищення і тих, хто був причетний до організації злочину. Це було зроблено з метою, щоб не лишилось свідків і неможливо було встановити правду. Щоб голодомор було забуто, репресовано було навіть вірних партійних діячів. Та не за ними плаче наше серце, а за душами невинно убієнними голодом. Українське село перестало існувати як соціальне явище, як національний феномен.
Перед присутніми виступив голова Петропавлівської селищної ради Войнов С.В:
- 83 роки минуло відтоді, як нашу землю спустошив один з найжахливіших у історії людства голодоморів. Мільйони загублених життів та скалічених доль, безлюдні села та страх у людських душах - це чорний слід голодомору. Ми сумуємо, але й відчуваємо гордість за наш народ, який зумів вистояти, незважаючи на жахливості тієї трагедії. Ми славимо усіх, хто під час голодомору допомагав землякам та рятував від смерті, ризикуючи своєю свободою й життям, Переконаний, що ми в подальшому не допустимо такої трагедії на нашій землі.
Настоятель Свято- Петропавлівського храму відправив молебен за упокій душ померлих від голоду.Хвилиною мовчання вшанували пам'ять земляків, які померли насильницькою смертю у роки голодомору.
 
Прес-служба райдержадміністрації.
Версія для друку
Написати листа
|